Більшість людей мріє про високооплачувану і престижну роботу. Але далеко не всі «в реалі» отримують бажане. Що ж нам заважає? Лінь? Невезіння? Брак робочих місць? А може бути, ми просто хочемо того, що нам зовсім не підходить?
За професією я редактор і ще у вузі мріяла про тиху, спокійну посаду в якому-небудь видавництві, яка дасть можливість у вільний час займатися своїми особистими справами. Але недавній випускниці без досвіду роботи не знайшлося місця в тихій організації... Були потрібні тільки спритні хлопчики і дівчатка на вакансії менеджерів з реклами або кореспондентів - одним словом, для роботи «на ногах»... Якийсь час я поєднувала в одному маленькому видавництві посади прес-секретаря та молодшого редактора, але роботи було так мало, що зарплати вистачало всього на тиждень. Добре ще, що я вступила до аспірантури і там платили стипендію...
Я спробувала перебудуватися на наукову кар'єру
Посада препода в престижному вузі здавалася мені цілком привабливою. Я вже уявляла собі, як читаю лекції студентам... Але на прохання дати мені години зі студентами наукова керівниця висловила сумнів у моїй здатності викладати, а моя дисертація і наукові статті ні в кого не викликали особливих захоплень... Після того як мене розкритикували на кафедрі, а нова наукова керівниця порадила мені змінити тему дисертації, я зрозуміла, що моя кар'єра в науці скінчилася назавжди...
У той же самий час я чисто випадково стала позаштатним працівником одного з розважальних видань. Потім мене взяли в штат. І вийшло так, що я залишилася там на довгих десять років. Не можна сказати, що мене на цій роботі все влаштовувало. Не влаштовувала насамперед низька зарплата, яка складалася з символічного окладу та гонорарів. Але плюсом було те, що робота не забирала надто багато часу, і я мала можливість підробляти в інших виданнях і навіть писати книги. Та й як професіонал я помітно зросла.
Однак я продовжувала мріяти про стабільну і спокійній роботу - наприклад, редактором... І одного разу мої мрії начебто стали втілюватися в життя. Знайомий влаштував мене на тимчасову роботу літературним редактором у великий видавничий холдинг. Робота мені подобалася і добре оплачувалася, але на неї йшов цілий день. Вечорами мені було вже не до творчої самореалізації - так я вимотувалася за день... Звичайно, було трохи сумно, коли термін моєї роботи закінчився, так як вийшла з декрету дівчина, на місце якої мене взяли. Але відчуття було таке, ніби позбулася каторги...
Минув час, і я усвідомила, що мій вік наближається до сорока років, а кар'єра не зроблена.
І начебто ніяких перешкод не було: мене кілька разів запрошували на посаду головного редактора періодичних видань. Але не склалося... Одне з видань було не по профілю, інше закрилося, не дочекавшись спонсора, в третьому запропонували за 2 тис. щодня ходити на роботу і випускати газету практично поодинці... Нещодавно я знову піднеслася духом: знайома редакторка оголосила, що звільняється і рекомендує мене на своє місце. З відносно хорошим окладом. Але не тут-то було: власник видання сказав, що після її відходу закриє газету. Ось такі у нього виявилися замороки: новий редактор був йому не потрібен...
Лише тепер мені прийшло в голову, що доля не випадково відводила мене від «ласого шматка». Так, викладача з мене точнісінько не вийшло б, оскільки я позбавлена ораторськихздібностей. Інауканедармаменевідторгнула, так як для наукових занять необхідний особливий склад розуму, а також «імунітет» до критики з боку конкурентів і опонентів... Ставши ж редактором, я змушена була б віддавати роботі весь час.
Зараз я займаюся тим же, що й п'ятнадцять років тому - працюю кореспондентом, пишу статті. Але при цьому відчуваю себе психологічно комфортно, так як у мене залишається ще час зайнятися тим, чим хочу, а не тим, що треба...
Чому одні працюють начальниками, а інші знаходяться в ролі вічних підлеглих? Може бути, не тому що перші щасливі, а другі - ні, а з тієї простої причини, що тим і іншим комфортно в своєму статусі? Перші люблять тримати руку на пульсі, їм подобається працювати з людьми, подобається керувати... А другий, взявши на себе відповідальність, відчували б себе незатишно. Їм простіше виконувати завдання, доручені шефом, ніж самостійно все контролювати...
Точно так само і велика зарплата найчастіше пов'язана з підвищеними навантаженнями. Чи готові ви до щоденної каторги і до того, що у вас не буде вистачати часу на сім'ю, особисте життя, на елементарний відпочинок, що голова буде весь час зайнята тільки роботою? Пам'ятайте, що на «теплі» місця, де можна за великі гроші не особливо напружуватися, можуть розраховувати в кращому випадку родичі керівництва. А простим смертним доведеться орати...
Перш ніж заздрити тим, кому, на вашу думку, «пощастило» з роботою, спробуйте уявити на їх місці себе. Могли б ви робити те, що роблять вони, і як би ви себе при цьому відчували?
Якщо всі «ідеальні» варіанти роботи зриваються, то не знак це, що ви лізете не в свої сани? Швидше за все, в глибині душі ви просто не хочете нічого змінювати у своєму житті. Повірте, якщо ви дозрієте для змін, то потрібні двері перед вами обов'язково відкриються!
